Комп’ютерна залежність у дитини: як батьки можуть допомогти?

komputernaia-zavisimost-detei

Дедалі поширенішою стає проблема комп’ютерозалежності серед дітей (і не тільки). Батьки б’ють на сполох: дитина готова вдень та вночі проводити час з гаджетом, для неї таке дозвілля є найулюбленішим та найбажанішим. Таке занепокоєння є цілком зрозумілим та виправданим, адже у цієї «надмірної любові» до комп’ютерних розваг, окрім очевидних, є ще й приховані небезпеки. Лякає байдужість дитини до живого спілкування з друзями, звичних дитячих ігор. Нові іграшки, походи в цікаві місця, прогулянки з ровесниками – все це для дитини не настільки цікаво, як «ще разок» зіграти, пройти новий рівень (чи тому подібне). Але як така залежність може впливати на здоров’я та життя маленької людини?
Звісно, ми не можемо відносити комп’ютер до речей, що мають шкідливий, негативний вплив на наше життя. Без гаджетів сьогодні нікуди, вони допомагають людині, і, якщо використовувати комп’ютер правильно, за призначенням, він, звісно, може лише допомагати дитині краще розвиватися, тренувати її пам’ять та увагу, швидкість мислення. Однак, надмірна їх присутність, особливо, якщо це ігри, де є насильство – не надто позитивний момент. Не важко зрозуміти, що від такого «дозвілля» дитина ставатиме занадто агресивною, черствою, замкненою. Окрім цього, проводячи надміру часу у віртуальному світі (мова йде не лише про ігри) дитина починає втрачати відчуття реальності, в її голові працюють інші правила: «натисни на кнопочку – і готово!», де відсутні емоції. Все це неодмінно приводить до різних проблем.

Заборона – не найкращий варіант. Ми, батьки, любимо забороняти, але не раз помічаємо, що всі ці «не можна!» створюють лиш протилежний ефект – дитина ще більше прагне того, чого їй не дозволяють. Одне діло, якщо від самого малечку ви «берегли» дитину від комп’ютера, тобто малюк ріс із розуміння: комп’ютер – це для дорослих, мені не можна. Інша ж річ, якщо ви інколи «грішили», даючи собі трохи розслабитись: «Ось, комп’ютер, бачиш, яка цікава штука, ти пограй, мультфільм подивись, а я займуся своїми справами». В жодному разі не маємо на меті засуджувати когось, адже у мами стільки справ та обов’язків, що, інколи, відволікти чимось цікавим малечу для того, аби елементарно сходити у ванну – просто необхідно. Та в такому випадку, коли дитині змалечку дозволялося «мати справу» з гаджетами, фраза «не можна», сказана їй стосовно них в дещо старшому віці, не матиме жодного ефекту. Натомість, спробуйте змінити ролі. Поцікавтесь у дитини, як би вона порадила вчинити, мовляв, є така проблема: у вашої знайомої син цілими днями грає на планшеті, почались проблеми із зором (хребтом), тепер вони часті гості у лікаря, доводиться носити окуляри, ходити на процедури … Мета такої розмови – не налякати дитину наслідками тривалих посиденьок перед монітором, а лише спробувати зробити її таким-собі порадником: «Як ти думаєш…?». Така бесіда із розбором ситуації та обговоренням усіх «побічних ефектів» безперервних ігор на комп’ютері дасть значно більші результати, ніж банальне «Не можна!».

Чому діти так люблять комп’ютерні ігри? Це, до речі, стосується не лише дітей, багато дорослих теж мають подібні проблеми, і у всіх схожі причини – у віртуальному світі легше відчути себе переможцем, супер-героєм, «скуштувати» смак ризику і перемоги, ніж у реальному житті. Тут (у комп’ютерній грі) кожна твоя перемога, правильний хід супроводжуються фанфарами та оплесками, а в реальному житті потрібно стільки працювати і все одно ніяких гарантій, що хтось піднесе тебе на п’єдестал. До чого ми це? Подумайте, можливо ви занадто рідко підносите своє чадо на той самий п’єдестал, можливо йому бракує вашої похвали та підтримки, можливо критика – це звична манера спілкування в вашому домі. Не підштовхуйте дитину до комп’ютера, де все так безхмарно тим, що самі наганяєте «хмари» у реальному житті, при чому часто, як то кажуть, на пустому місці.

Власний приклад – святе діло. От з цього, мабуть, і вартувало було почати. Адже ви самі прекрасно розумієте – якщо тато малюка весь свій вільний час проводить у «танчиках», а мама при першій же нагоді заходить на сайти соцмереж, то не варто розраховувати, що дитина виросте із розумінням: «Мама і тато роблять неправильно, а я от, краще, піду на вулицю, на роликах покатаюся». Якщо у вас також є невелика залежність від гаджетів, і ви раніше над цим якось і не задумувались – зараз є чудова нагода раз і на завжди позбутись її – адже маєте заради кого!

Покажіть дитині, що є більш цікаві заняття. Часто проблема комп’ютеро- (теле-) залежності виникає у тих сім’ях, де життя доволі одноманітне, передбачуване, де відсутні яскраві моменти, спільне дозвілля, де бракує спілкування. Погодьтеся, ми часто самі винні у тому, що дитина обирає комп’ютер, а не нас, адже замість того, щоби зводити малечу бодай на прогулянку в парк на вихідних, коли маємо трохи більш часу, самі всідаємось перед численними екранами, яких так багато у нашому житті сьогодні (як вже говорилось вище). Спробуйте змінити устрій життя своєї сім’ї, сходіть кудись разом, повеселіться від душі, поспілкуйтесь до схочу – проведіть свої найкращі вихідні разом! Дайте дитині можливість зрозуміти, що живе спілкування – це так прекрасно. І час з мамою – це не лише докори та застереження («Не впади!», «Не перечепись!», «Дивись під ноги!»), а й тепле слово, підтримка, схвалення, дотепний жарт, щире зацікавлення справами дитини (якими б неважливими вони не здавалися вам у порівнянні з тими «питаннями життя і смерті», які кожного дня вирішуєте ви).
А ще, частіше просіть дитину про допомогу і хваліть її за виконане завдання: «Я би без тебе точно не справилась!». Пам’ятаєте, з чого все починалося: «Так, іди, не заважай, не треба мені допомагати, я краще сама все зроблю, ти насмітиш (розіб’єш, поламаєш)», – от дитина і пішла до комп’ютера, тепер потрібно починати діяти з точністю до навпаки.

Автор: Марта Павлюк

Джерело: mama-tato.com.ua

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *


*