Експерт: українські діти мають більше обов’язків, ніж прав

911557789

Як захиститися від агресивних однолітків, порозумітися з батьками та вчителями, як підготуватися до першого сексу і що робити, коли тобі 15, а тебе ніхто не розуміє – з такими питаннями українські діти найчастіше звертаються на анонімну телефонну лінію.

Про це в інтерв’ю ВВС Україна розповіла директор департаменту Національного “гарячих ліній” жіночого правозахисного центру “Ла-Страда Україна” Ірина Мидловець.

З 1 січня, коли там почала працювати окрема лінія для дітей, до 1 червня, коли в Україні відзначають День захисту дітей, фахівці центру отримали понад 10 тисяч телефонних дзвінків.

Переважно зі своїми проблемами дзвонили саме діти. В основному, у віці 12-15 років, хоча бувають випадки, коли за допомогою звертаються і дев’ятирічні, розповіла Ірина Мидловець.

Іноді, за її словами, дітям простіше розповісти про наболіле зовсім незнайомій людині, ніж близьким і рідним.

ВВС Україна: На що найчастіше скаржаться діти, які телефонують вам?

Ірина Мидловець: Найчастіше запитання від дітей стосуються міжособистісних відносин між дітьми: взаємовідносин між коханими людьми, з однолітками, з однокласниками, а також питань статевого виховання, відносин з батьками та вчителями.

Крім того, значна кількість дзвінків стосується насильства та жорстокого поводження з дітьми, зокрема найчастіше вони стосуються буллінгу. Буллінг – це цькування між однолітками, коли однокласники обирають одного або двох людей і починають їх залякувати, знущатися перед всім класом або перед всією компанією.

Діти скаржаться, що їх б’ють у школі або в компанії на вулиці. При цьому, вони бояться розповідати про це комусь, тому що їх залякують.

На превеликий жаль, у нашому суспільстві таке явище є, і дзвінки саме по Буллінг ми отримуємо досить часто.

Був такий випадок, коли нам почав дзвонити хлопчик-сирота, який жив в інтернаті. Він почав розповідати про проблеми відносин з однолітками – про те, що він не може знайти з ними спільну мову, що над ним знущаються.

Потім, коли після кількох дзвінків між ним і консультантом виникло досить довіри, він розповів, що насправді насильство щодо нього чинять не тільки однолітки, а й працівники закладу.

І ми разом з уповноваженим президента з прав дитини ініціювали перевірку, в результаті якої дійсно виявилося, що цей факт має місце. Дитину забрали з цього інтернату, зараз він живе в дитячому будинку сімейного типу, дзвонить нам десь раз на місяць, розповідає, як у нього справи. Він зараз співає в хорі, йому все подобається.

Це – хороший приклад того, як за допомогою співпраці різних структур можна вирішити долю кожної окремої дитини.

Однак, дуже багато дзвінків, що стосуються, наприклад, статевого виховання. Одного разу нам зателефонував 15-річний хлопець, який збирався почати статеве життя зі своєю дівчиною, але він дуже хвилювався, як це зробити правильно, щоб вона не завагітніла, щоб їй не було неприємно, як взагалі з нею про це поговорити. Тобто це ті питання, яким у школі, на жаль, не надають достатньої уваги.

Він також соромився запитати про це у батьків, бо вважав, що з батьками про це не говорять. Йому простіше було подзвонити зовсім незнайомій людині, якого він ніколи не бачив, і обговорити те, що його турбує.

Коли дитина розповідає про злочин ..

ВВС Україна: Чи не було б доцільніше в цьому випадку також консультувати батьків?

Ірина Мидловець: У нас є практика комплексного консультування. У нас був випадок, коли нам зателефонувала жінка і розповіла про конфлікт зі своїм 14-річним сином. Ми консультували її, розмовляли безпосередньо з хлопчиком і паралельно намагалися вирішити ситуацію, яка склалася в сім’ї.

У них були непрості стосунки через перехідний вік – і хлопчик не хотів розуміти, що крім прав у нього є ще й певні обов’язки, але водночас і мама не давала йому розвиватися як особистості, висловлювати ті думки, які він хотів висловити.

І саме така практика паралельного консультування дає кращі результати, оскільки так можна вирішити конфлікт у родині. Але, звичайно, в таких випадках було б добре звернутися до психолога.

ВВС Україна: Як ви реагуєте в тих випадках, коли до вас дзвонить дитина і розповідає про щось, що має явні ознаки злочину?

Ірина Мидловець: Тут є два варіанти. Ця лінія є конфіденційною, ми не маємо права звернутися кудись, коли дитина це заперечує, бо вона нам довірилася, розповіла про таємницю, яку, можливо, не розповідала нікому іншому.

Однак якщо дитина згодна передати цю інформацію, ми посилаємо запити до служби у справах дітей – наприклад, якщо з дітьми жорстоко поводяться у сім’ї.

Ця співпраця добре налагоджена. Одного разу нам зателефонувала дівчина з Львівської області і розповіла про насильство, яке чинить над нею її мама. Ми відразу направили факсом лист до служби у справах дітей, і вже в той же вечір її співробітники приїхали на місце і вирішили ситуацію.

“Зростають агресори”

ВВС Україна: Деякі вважають, що виховання дітей – це внутрішнє питання сім’ї. Що ви думаєте з цього приводу?

Ірина Мидловець: Сім’я – це грунт для нації – для того, щоб ми могли рости і розвивати українське суспільство. Якщо ми будемо відштовхуватися від того, що побиття і сімейне насильство всередині сім’ї – це сімейні проблеми, то з такої сім’ї виростуть діти, у чиїх сім’ях буде відбуватися те ж саме.

Виростуть агресори, і вони навряд чи зможуть донести своїм дітям, що існують інші, неконфліктні, більш цивілізовані методи вирішення якихось питань.

Тому фізичне насильство – це, перш за все, порушення прав людини. А дитина, насамперед, є людиною. Фізичне насильство, яке дитина терпить з дитинства, не проходить безслідно і дає свої результати у майбутньому. Такі діти стають більш замкнутими, більш агресивними, їм важче знайти спільну мову в колективі, їм складніше влаштуватися на роботу або знайти неконфліктний метод вирішення спірних ситуацій.

Якщо ми хочемо такого майбутнього для своїх дітей, то ми можемо і далі говорити, що це сімейна справа. Але, якщо ми хочемо бачити наше суспільство більш цивілізованим, щоб наші діти частіше посміхалися, то ми повинні відійти від тих принципів, які сповідалися раніше, або взагалі ніколи не були прийнятними.

ВВС Україна: Якщо судити за зверненнями дітей, які телефонують вам, як виглядає картина з дотримання їхніх прав в Україні?

Ірина Мидловець: На превеликий жаль, в Україні не вважається, що дитина має права. У нас вважається, що дитина має обов’язки: дитина повинна вчити уроки, мити посуд, допомагати батькам … Це дійсно так – дитина повинна робити певні речі.

Однак, у дитини також є і права – вибирати, ким вона хоче бути в майбутньому, право на вільне від насильства та жорстокого поводження життя, право бути любимою, оточеною турботою своїх батьків.

І мені здається, що ці права ми повинні ставити вище наших бажань, щоб діти жили і не говорили про проблеми, які є всередині їх сімей.

Бо зазвичай, якщо в сім’ї є певна проблема – конфлікт між батьками або фізичне насильство одного члена сім’ї по відношенню до іншого, – то діти дуже часто страждають. Вони є і свідками фізичного насильства, і постраждалими від насильства психологічного.

Замість того, щоб намагатися приховати це всередині сім’ї, нам слід подумати про те, яке майбутнє чекає наших дітей. Мені здається, що ми разом повинні працювати над тим, щоб дитина відчувала себе захищеною і улюбленою, про яку піклуються – родина, вчителі, друзі, однолітки.

З Іриною Мидловець розмовляв Роман Лебедь

Джерело: http://www.bbc.co.uk

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *


*